Головна » 2018 » Июль » 25 » Табір Ворохта
08:50:10
Табір Ворохта

Найважче завдання, яке можна отримати після гарних та повних подій мандрів, це описати те, що відбувалося. Як можна описати очікування та тривоги дітей, які ніколи не покидали домівки на тривалий час та не їздили  потягом взагалі, а тут треба було провести в дорозі півтори доби, щоб доїхати до Ворохти? Як можна передати словами дитячі здивування, коли вони побачили з вікна вагону річку Дніпро через, яку переїздили та скульптуру «Батьківщини-матері» на його схилах? Діти затамувавши подих вийшли на вокзалі в Києві, слідкуючи один за одним, щоб не загубитися в натовпі. Потім були часи очікування на вокзали,  діти кормили голубів, чекали смачного обіду та здивовано спостерігали за механічними ляльками в вітрині магазину «Рошен» та скульптурами посередині вулиці. 

Не можна передати слова великі очі дітей, коли в вагоні з’явилися дві дівчини, які спілкували по черзі то українською, то англійською мовами. А коли з ними познайомилися, то  виявилося, що одна з дівчат американка Лілі, яка вивчає українську мову, а інша Марія – українка, яка вдосконалює англійську, грає на скрипці (доречи, грала дітям сама та кожному дала спробувати потримати інструмент). 

Як можна передати власні почуття, коли ти вперше через вікно побачив схили гір, швидкі річки, чепурні будинки, густий смерековий ліс  та вигуки дітей на весь вагон: «Світлана Федорівна, це як в фільмі «Останній москаль»? І коли майже всю дорогу за вікном іде дощ, а здивований дорослий хлопчик, не перестаючи каже, що хоче вирости та тут жити, як це описати?  А коли твій табір ще й знаходиться в середині такої краси, то це просто не передати словами. 

Те, що відбувалося дали, взагалі важко описати.  З першого дня діти були поділені на команди за кольорами та до кінця зміни виконували різні завдання. Діти, які в школі були простими сірими мишенятами, стали найактивнішими учасниками всіх подій, троє з 9 стали командирами своїх команд. Я не знаю, як вам розказати про той шалений графік та план заходів, коли в тебе тільки година на добу для себе і 9 часів для нічного сну. І ти з радістю поринаєш в світ дитячих розваг, змилюєш на швидкість мило всією командою, складаєш величезну вежу з конструктора, готуєш фото для конкурсу та одягаєш дітей для «Селфі- вечірки», «Модного показу» чи «Шоу талантів». Неперевершена кількість криків радості була в дітей під час виконання завдань «Водяної естафети» та завдань з фарбами. Ніхто тебе не були сварити за те, що в тебе все обличчя, руки та одяг у фарбі, або за те, що ти впустив таз з водою, який тримали ногами та облили всю команду. 

Не вистачило би слів і у самого найкращого письменника, щоб передати азарт дітей, які мужньо захищали команду в грі  «Захват прапора», тікали від поранень у «Біфері», із завзяттям готували картоні обладунки та верещали від радощі під час «Картонного бою». А Влад, який ніде не брав участь, похмуро спостерігав за всім та  майже не посміхалася, під час цих змагань закатувався зі сміху та підстрибував на місті від емоцій. 

А як можна розповісти про ті враження від походу в гори, коли від важкого підйому в тебе не вистачає повітря, вистрибує серце з грудей, самий великий хлопець Павло плаче, що не може вже підійматися, а ти його підбадьорюєш та йдеш з ним вперед, щоб поласувати чорницею та кришталевою джерельною водою, зібрати пахучі трави, знайти такі бажані білі грибі та побачити неперевершену панораму Карпатських гір.  І ми разом зробили це. Наш маршрут був складним і важким, але відчуттю та навколишня краса були варті того. І коли ти вже спустився в табір і мріюв про відпочинок, команда зібрала на вечірню програму просто неба. І у дітей кудись поділася втома: і були танці, жарти, пістні, розваги та велике вогнище, яке чародій Слава запалив за допомогою хімічної реакції. 

А як розповісти про велику кількість друзів з різних куточків України, яким не важно з якої ти родини, на якій мови спілкуєшся та чи є в тебе якісь вади? Це все не важливо, важливий ти, ти - рівний. І ти плачеш при прощанні з ними і не можеш стриматися.  А ті щирі сльози радості  після обіймів з командою «ТЕМП КЕМПа» та велике задоволення, коли на вечірню «Свічку» прийшли найулюбленіші коучі Слава і Нати. А радість отримати табличку «Ревізор» з рук Тетяни за чистий стіл у їдальні, а емоції після всіх програм та ігр Олени (яка чекає дитину), а спілкування з усіма членами команди на рівних, пісні та ранкова зарядка з Христиною та Анею.  А пошуки доктора Симистрінуса, який запусти вірус щоб знищити людство, а неперевершені Слава і Наташа, які щодня знаходили чиїсь «потеряшки» та віддавила за намальовані вуса.

Не вистачить слів подяки команді «ТЕМП КЕМПу» та Благодійному фонду «Майбутність та надія» за ті емоції та враження, та тим хто допоміг нам туди потрапити. Я не знаю як це можна описати, це треба тільки відчути на собі. І МИ ЦЕ ВІДЧУЛИ. За що хочеться сказати:  «ВЕЛИКЕ СПАСИБІ» 

Переглядів: 12 | Додав: a_liga | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]